Микола Тютюнник

ВЕРЛІБРИ Поэзия |

КОМИН НА ПОПЕЛИЩІ

Кожного ранку, прокинувшись, поглядаю у віконце,
де вже кілька років по війні, на сусідньому попелищі,
останнім почорнілим зубом стирчить пічний комин.
— Чи вже взяв би хтось та заваляв, —
Шепочуть і хрестяться бабусі.
Бо всі ж пам'ятають людей,
які загинули тут.



ХЛІБИНА, У ЯКІЙ НОЧУВАВ БОГ

Бабуся виймають з печі круглу, як шапка соняшника, хлібину,
зісподу якої відбилось мереживо капустяного листа,
і на витягнутих руках несуть до столу.
Хлібина висока, пухка, полегшено зітхає теплом і паром.
Хата вмить наповнюється найсмачнішим у світі запахом,
який забиває навіть запах керосину,
від якого у бабусі болить голова
і який зараз принишк у своїй заржавілій лампі.
Бабуся зосереджені, витирають ліктем лоба,
щоби навіть краплинка поту не залишилась
на долонях, і легесенько, одними пучками,
відламують мені шматочок хліба.
З хлібини з радістю вихоплюється ще густіша пара,
від якої аж паморочиться голова!
А під шкоринкою, у ніжній м’якушці, — кругленька пустота.
— Оце дивись, онучку, — розчулено шепочуть бабуся, —
коли в хлібі така дірочка, то там ночував Бог. —
Я довго вдивляюсь у свіжоспечену хлібину, у те місце,
де, за словами бабусі, зумів уміститися
Великий і Всемогутній Бог,
і починаю розуміти, що Бог скрізь:
... і в хлібині,
і в краплині,
і в травині,
і в людині...
Навіть у хмаринці, яка пливе над нашою хатою
і дуже схожа на доброго, з сивою бородою, дідуся...

 


***
Ніч зазирає у вікна
А ранок — сяючими!
Тому ранок завше
нагадує мені маму —
таку ж ласкаву
й усміхнену.
Ну коли вже
вона приїде? —
ледь прокинувшись,
питаю бабусю.
Та вже скоро, —
відповідають вони
і, зітхаючи,
теж поглядають у вікно.
Та, видно, з тієї «вербовки»,
з того Сталінграду,
не буває швидких поїздів.



СТАРЕ ПОВІР’Я

Якраз посеред нашої вулиці
стояв величезним циркулем
дерев’яний, з підпорою, стовп,
навколо якого дітвора ще з весни
витоптувала землю.
«Та не лазьте, не ходіть же ви
під тими «воротами»! —
весь час сварилися дорослі. —
Чи не знаєте, що цього не можна?!»
А нас тягло туди, як магнітом!
Мов якась незрозуміла сила тягла.
Ніби кращого місця й не уявляли!
Може, через те й життя
у багатьох потім
пішло шкереберть...



У ЛИСТОПАДІ

Подув холодний
пронизливий
вітер,
і голі дерева
поскидали перед ним
шапки
пташиних
гнізд.



НАЙСТРАШНІШЕ СЛОВО


На чорнім полі — чорні граки.
І ми, як ті маленькі граченята,
теж раді бігти б за голосним трактором,
та боїмося дядька Семена.
— Хіба ж можна топтати ріллю?!
Хочете, щоб знову голод був?! —
Чим би іншим лякав — не злякалися б.
А «голод» навіть для таких маленьких пташат —
найстрашніше слово.


СУМНИЙ ЛИСТ

Прибігла сусідка,
почала читати бабусі листа:
«Дорогі мої подруги,
підтвердіть, як свідки, письмово
(це для нарахування пенсії),
як ми у війну робили,
як нас воші їли...»
Замість відповіді
сидять і плачуть.


СЛІДИ

Ми довго йшли з тобою
пустою засніженою вулицею
і говорили, говорили...
Точніше, говорив лише я,
вкотре (всоте чи втисячне!)
освідчуючись тобі в коханні,
яке затьмарило мені весь білий світ,
і я більше нікого й нічого не бачу,
нікого й нічого не чую —
тільки тебе...
А ти лише посміювалась тихенько
і все намагалась непомітно випростати
з моєї грубезної долоні
свою тендітну долоньку.
Ми довго йшли з тобою
пустою засніженою вулицею,
але коли я зненацька озирнувся,
то побачив позаду лише твої сліди...



БЕЗБАТЧЕНКО

Сашко з батьком ніколи
не залишаються наодинці:
тільки мати з хати —
підхоплюється й Сашко.
Батько, кажуть, раніше добряче
пив, а потім плакав.
А тепер тільки поведе очима,
дивлячись Сашкові услід,
сопне протяжно, ніби йому
враз засмерділо...
Мовчать поки що й сусіди,
але колись же хлопець неодмінно
дізнається, що в нього таки два
батька: один — осьо, а другий, ґвалтівник,
якщо вижив в тій війні,
то тепер десь у Німеччині.
Проте, хлопчині усе життя
відчувати себе
безбатченком.




***
Кожного разу,
збираючись на роботу, під землю,
він особливо лагідним був з дітьми,
навіть за якусь провину не караючи їх.
Коли в шахті щось трапиться —
нехай не пам’ятають
татка жорстоким...


Стежина в один слід
Ф.Роговий

Стежина була в один слід —
вузенькою і сумною.
Може, через те й сумною,
що тут ізроду не пройшла
жодна закохана пара...
Стежина була в один слід
і в один бік, бо саме нею,
нищечком і по одному,
тікала колись з колгоспу молодь,
щоби уже через роки приїжджати
до себе в гості
широкою шосейкою...
Стежина була в один слід,
та й та, спустившись в низини,
губились в солончаках...



Тютюнник, М. Верлібри / М. Тютюнник [ Электронный ресурс ] // Свой вариант.- 2018.

Режим доступа: http://mspu.org.ua/poetry/10778-verlbri.html

 

Некрасовский Марк

Танго смерти.

Сколько их было? Дюжина?
Семнадцать иль двадцать пять?
Жизнь войной отутюжена
И не кому их считать.

Каждый из них был маэстро,
Гордость и слава страны.
В состав одного оркестра
Смертью они сведены…

 

Андрей ЧЕРНОВ
ЛУГАНСКИЙ ПАРИЖАНИН ВЛАДИМИР СМОЛЕНСКИЙ
Андрей Алексеевич Чернов — писатель, литературовед, критик, публицист, историк литературы Донбасса. Родился в Луганске в 1983 г. Автор более 120 публикаций, выходивших в Луганске, Москве, Санкт Петербурге, Перми, Кемерово, Киеве и др. Участник 1-го Международного совещания молодых писателей (Переделкино, 2011) и Всероссийского совещания писателей, пишущих о войне (Переделкино, 2015). Лауреат литературной премии партии «Справедливая Россия». Секретарь правления Союза писателей ЛНР. Зам. главного редактора луганского литературного альманаха «Крылья». Живет в Луганске.
Имя этого известного эмигрантского поэта почти неизвестно нам, луганчанам, его землякам. Оно вернулось в Россию, там издаются его книги, а стихи — включаются в многочисленные антологии литературы русского зарубежья.
Кто же он, Владимир Смоленский?

Юрий Цыганков-Серебряков

ЛУГАНСК

Я вырастал на улицах твоих,
На берегу реки Лугани город.
Есть в мире много городов других,
Ну, что ж, о вкусах, говорят, не спорят.

Я помню детство в солнечных лучах,
Я был тогда счастливей всех на свете,
Настоянный в степи на ковылях
Гулял по улицам веселый ветер.

Михаил Матусовский
Любимые песни

Берёзовый сок
(Музыка Вениамина Баснера)

Лишь только подснежник распустится в срок,
Лишь только приблизятся первые грозы,
На белых стволах появляется сок –
То плачут березы, то плачут берёзы.

Как часто, пьянея средь ясного дня,
Я брёл наугад по весенним протокам,
И Родина щедро поила меня
Берёзовым соком, берёзовым соком.

ЛЕТОПИСЕЦ, ПОЭТ, ИНЖЕНЕР…
Памяти Юрия Цыганкова-Серебрякова
Гордость локомотивостроения
ЛЕТОПИСЕЦ, ПОЭТ, ИНЖЕНЕР…

Уже стала библиографической редкостью изданная несколько лет назад в Луганске книга «Металлурги в истории завода. 1896-1956гг.». В ней идёт речь о развитии одного из крупнейших локомотивостроительных заводов не только в Украине, но и в Европе, при этом особое внимание уделено роли металлургических подразделений, любовно рассказано о лучших представителях этой профессии.
Автор этой книги Юрий Васильевич Цыганков – личность удивительная, соединившая в себе таланты инженера, писателя и журналиста, которого называют одним из летописцев отрасли. И это естественно, ведь он, проработав на тепловозостроительном заводе более 50 лет, стал не только известным специалистом, но и автором исторических книг «Люди, годы, факты», «Луганские локомотивы», «История профсоюзной жизни», «Специальное конструкторское бюро». Да и сейчас к изданию готовит очередной труд - «Заводские истории».

 Лето 2014.

Любовь Парамоненко
Ты знаешь, как растёт трава? -
Естественно и неторопливо.
Ты видел: над ручьём склонилась ива?
Ты слышал капели стук?
Без напряженья жизнь легка,
Наполнена и благодатна,
А женщина нежна и деликатна -
И лаской наполняет всё вокруг.

Микола Тютюнник
Ласточкино гнездо
Памяти В.М. Тупикова
Нет, речь вовсе не о шедевре зодчества, который уж сколько лет красуется на высокой отвесной скале вблизи крымской Ялты, сотни раз воспетый поэтами и прозаиками, и чей блистательный вид буквально притягивает местных и заезжих художников. На этот раз речь о самом настоящем ласточкином гнезде, подобных которому, смею заверить, не было, да и не будет.
Закончив свои дела под землей, главный маркшейдер шахты Тупиков выезжал по стволу на поверхность. Клеть была наполовину пустой: две его молодые помощницы, работницы маркшейдерского отдела, да еще какой-то слесарь, в срочном порядке вывозивший наверх поломанную деталь.

Людмила Гонтарева. Стихотворения

Людмила Гонтарева
Филолог по образованию. Член Союза писателей России, Союза писателей Луганской Народной Республики, Восточноукраинской писательской общественной организации имени В. И. Даля Союза писателей России, Межрегионального союза писателей.
Печаталась в альманахах ТО «СТАН» и «Свой вариант» (Луганск); журналах «Склянка Часу» (Канев), «Российский колокол» (Москва), «Родная Ладога» и «Невский альманах» (Санкт-Петербург); коллективных сборниках «Час мужества», «За други своя», «Строки мужества и боли», «Время Донбасса» и др.
Организатор I Всеукраинского поэтического фестиваля «Краснодонские горизонты – 2009».
Лауреат премии имени «Молодой гвардии» (2011 г.). Лауреат литературной премии имени Владимира Гринчукова (2015 г.).
* * *
Кто-то новые с радостью носит ботинки,
Кто-то упорно копит на пальто…
У Донбасса в сердце сегодня льдинки,
Наш Донбасс уютный уже не тот.
От ночного бденья устали веки.
Мы теряем в спорах своих друзей.
Если это истории новой вехи,
Значит, каждое утро – большой музей,
Где ещё находим по телефону
Самые близкие голоса,
Где молиться нужно родному дому,
Что от слёз вытирает тебе глаза…

Светлана КОСТЕНКО, начальник художественно-декоративного цеха ГУК ЛНР «Луганский академический украин¬ский музыкально-драматический театр на Оборонной».
Посвящается людям Донбасса, пережившим ужасы войны 2014 г.

КУПОЛ МИРА
Стану я под крону клена,
Где купол листьев золотых,
Где неба синева сквозь них
Аурой своей меня оберегает.
Легкий, воздушный Лиственный шар,
Нежно окутав,
Унес меня вдаль.

Режим работы

Понедельник-Четверг - 9:00-18:00
Пятница - выходной
Суббота, Воскресенье - 9:00-17:00

Санитарный день - последний четверг месяца

На нашем сайте и в соцсетях в режиме 24/7

Контакты

Адрес:
91053 ЛНР,
г. Луганск, ул. Советская 78

Почта:
gorkiy.library@gmail.com

Карта сайта

Счётчики

Яндекс.Метрика
Индекс цитирования
Copyright © 2020 Луганская Республиканская универсальная научная библиотека им. М.Горького

Меню