Микола Тютюнник - Верлібри

Микола Тютюнник

ВЕРЛІБРИ Поэзия |

КОМИН НА ПОПЕЛИЩІ

Кожного ранку, прокинувшись, поглядаю у віконце,
де вже кілька років по війні, на сусідньому попелищі,
останнім почорнілим зубом стирчить пічний комин.
— Чи вже взяв би хтось та заваляв, —
Шепочуть і хрестяться бабусі.
Бо всі ж пам'ятають людей,
які загинули тут.



ХЛІБИНА, У ЯКІЙ НОЧУВАВ БОГ

Бабуся виймають з печі круглу, як шапка соняшника, хлібину,
зісподу якої відбилось мереживо капустяного листа,
і на витягнутих руках несуть до столу.
Хлібина висока, пухка, полегшено зітхає теплом і паром.
Хата вмить наповнюється найсмачнішим у світі запахом,
який забиває навіть запах керосину,
від якого у бабусі болить голова
і який зараз принишк у своїй заржавілій лампі.
Бабуся зосереджені, витирають ліктем лоба,
щоби навіть краплинка поту не залишилась
на долонях, і легесенько, одними пучками,
відламують мені шматочок хліба.
З хлібини з радістю вихоплюється ще густіша пара,
від якої аж паморочиться голова!
А під шкоринкою, у ніжній м’якушці, — кругленька пустота.
— Оце дивись, онучку, — розчулено шепочуть бабуся, —
коли в хлібі така дірочка, то там ночував Бог. —
Я довго вдивляюсь у свіжоспечену хлібину, у те місце,
де, за словами бабусі, зумів уміститися
Великий і Всемогутній Бог,
і починаю розуміти, що Бог скрізь:
... і в хлібині,
і в краплині,
і в травині,
і в людині...
Навіть у хмаринці, яка пливе над нашою хатою
і дуже схожа на доброго, з сивою бородою, дідуся...

 


***
Ніч зазирає у вікна
А ранок — сяючими!
Тому ранок завше
нагадує мені маму —
таку ж ласкаву
й усміхнену.
Ну коли вже
вона приїде? —
ледь прокинувшись,
питаю бабусю.
Та вже скоро, —
відповідають вони
і, зітхаючи,
теж поглядають у вікно.
Та, видно, з тієї «вербовки»,
з того Сталінграду,
не буває швидких поїздів.



СТАРЕ ПОВІР’Я

Якраз посеред нашої вулиці
стояв величезним циркулем
дерев’яний, з підпорою, стовп,
навколо якого дітвора ще з весни
витоптувала землю.
«Та не лазьте, не ходіть же ви
під тими «воротами»! —
весь час сварилися дорослі. —
Чи не знаєте, що цього не можна?!»
А нас тягло туди, як магнітом!
Мов якась незрозуміла сила тягла.
Ніби кращого місця й не уявляли!
Може, через те й життя
у багатьох потім
пішло шкереберть...



У ЛИСТОПАДІ

Подув холодний
пронизливий
вітер,
і голі дерева
поскидали перед ним
шапки
пташиних
гнізд.



НАЙСТРАШНІШЕ СЛОВО


На чорнім полі — чорні граки.
І ми, як ті маленькі граченята,
теж раді бігти б за голосним трактором,
та боїмося дядька Семена.
— Хіба ж можна топтати ріллю?!
Хочете, щоб знову голод був?! —
Чим би іншим лякав — не злякалися б.
А «голод» навіть для таких маленьких пташат —
найстрашніше слово.


СУМНИЙ ЛИСТ

Прибігла сусідка,
почала читати бабусі листа:
«Дорогі мої подруги,
підтвердіть, як свідки, письмово
(це для нарахування пенсії),
як ми у війну робили,
як нас воші їли...»
Замість відповіді
сидять і плачуть.


СЛІДИ

Ми довго йшли з тобою
пустою засніженою вулицею
і говорили, говорили...
Точніше, говорив лише я,
вкотре (всоте чи втисячне!)
освідчуючись тобі в коханні,
яке затьмарило мені весь білий світ,
і я більше нікого й нічого не бачу,
нікого й нічого не чую —
тільки тебе...
А ти лише посміювалась тихенько
і все намагалась непомітно випростати
з моєї грубезної долоні
свою тендітну долоньку.
Ми довго йшли з тобою
пустою засніженою вулицею,
але коли я зненацька озирнувся,
то побачив позаду лише твої сліди...



БЕЗБАТЧЕНКО

Сашко з батьком ніколи
не залишаються наодинці:
тільки мати з хати —
підхоплюється й Сашко.
Батько, кажуть, раніше добряче
пив, а потім плакав.
А тепер тільки поведе очима,
дивлячись Сашкові услід,
сопне протяжно, ніби йому
враз засмерділо...
Мовчать поки що й сусіди,
але колись же хлопець неодмінно
дізнається, що в нього таки два
батька: один — осьо, а другий, ґвалтівник,
якщо вижив в тій війні,
то тепер десь у Німеччині.
Проте, хлопчині усе життя
відчувати себе
безбатченком.




***
Кожного разу,
збираючись на роботу, під землю,
він особливо лагідним був з дітьми,
навіть за якусь провину не караючи їх.
Коли в шахті щось трапиться —
нехай не пам’ятають
татка жорстоким...


Стежина в один слід
Ф.Роговий

Стежина була в один слід —
вузенькою і сумною.
Може, через те й сумною,
що тут ізроду не пройшла
жодна закохана пара...
Стежина була в один слід
і в один бік, бо саме нею,
нищечком і по одному,
тікала колись з колгоспу молодь,
щоби уже через роки приїжджати
до себе в гості
широкою шосейкою...
Стежина була в один слід,
та й та, спустившись в низини,
губились в солончаках...



Тютюнник, М. Верлібри / М. Тютюнник [ Электронный ресурс ] // Свой вариант.- 2018.

Режим доступа: http://mspu.org.ua/poetry/10778-verlbri.html

 

Контакты

Адрес:
291011 ЛНР,
г. Луганск, ул. Советская 78

Основная почта:
[email protected]

Резервная почта:
[email protected]

Карта сайта

Режим работы

Понедельник-Четверг - 9:00-18:00
Пятница - выходной
Суббота-Воскресенье - 9:00-17:00

Санитарный день - последний четверг месяца

На нашем сайте и в соцсетях в режиме 24/7

Счётчики

Яндекс.Метрика

Меню