Культура Луганщины

 У клубі ветеранів «Золота осінь», що діє при Новопсковському територіальному центрі обслуговування ветеранів та інвалідів, часто проходять зустрічі з цікавими людьми. Востаннє завітала гостя з Риб'янцеве Галина Олександрівна Пронька. Щойно вона порозвішувала вишивані рушники, серветки, на столику виставила вишивані ікони, звичайна кімната умить перетворилася на світлицю від цієї казкової різнобарвної краси. Галина Олександрівна з тих, кого називають рукодільницями. Вона гарно шиє, двадцять років пропрацювала у рідному селі у швейній майстерні. Вона гарно випилює лобзиком, залишилися її картини на фанері, своїм донечкам робила саморобні візочки для ляльок, вміє робити мережки, вибивала на машинці технікою «рішильє». А перші уроки мистецтва вишивки вона отримала від своєї матусі Марфи Федорівни. Саме від неї у Галини Олександрівни усидливість, працелюбність, хист до крою, художній смак.

– Мама вишивала і гладдю, і хрестиком, – ділиться спогадами майстриня, – я ще малою була, а придивлялася. Особливо мене заворожувало, як вона підбирала відтінки. Спочатку мама давала мені вишивати щось маленьке, олівцем й намалює, а я стіжками шию. А тоді воно мені якось враз відкрилося, й; і я зрозуміла, як треба робити. Але з часом дівчинка полишила цю справу, більше віддавалася шитву. Стрекіт швейної машини супроводжував її усе дитинство, мама багато шила для сім'ї і для сусідів. Вони за це допомагали їй впоратися на городі. Адже батькові Галини Олександрівни війна зламала і життя, і долю. Тривалий час він перебував у полоні, вкрай виснаженим потрапив до госпіталю, але ліки, якими його намагалися зцілити, дали зворотну реакцію. Молодого ще чоловіка паралізувало, він прожив довге життя, але весь час був тяжкохворим.

Бувши самоучкою, Галина Олександрівна увесь час себе недооцінювала, все мріяла десь опанувати швейну справу. Нагода така трапилася, у Старобільську пропонували дворічні курси. Але замість радості від навчання, отримала велике розчарування: на курсах показали, як викроїти дитячі чепчик та розпашонку і навчили робити мережеву серветочку. А вона ж вже шила і кроїла так, як робила це мама. Проте користь таки була: отримала довідку, що дозволяла їй офіційно бути прийнятою до штату районного побутового комбінату і стати у Риб'янцеве до роботи.

– Я шила ватні ковдри, легкий одяг, багато було замовлень на брюки, – говорить Галина Олександрівна, – а я все не наважувалася, хоча вдома чоловікові шила. І тоді попрохала, щоб мене взяли до районної майстерні на практику. Придивилася, як воно до чого, «ухопила» і тоді справа пішла. Брюки дуже легко шити, мені вистачало півтори години, і ще трохи часу відпрасувати.

Як колись маленькою Галина вертілася біля мами, так і її діти Люда, Наташа і Віталик не боялися змалечку сідати за машинку. Довго зберігала Галина Олександрівна пілотку, самостійно зшиту (викроїла, звичайно, вона) дев'ятирічним сином. «Так все було акуратно, що ви ніколи б не подумали, що то зробила дитина на електричній швейній машині», – світиться усмішкою жінка.

За роботою, родинними клопотами Галині Олександрівні увесь час було ніколи. Та якось завітала до О. М. Бондар подивитися на її рукоділля, і в серці щось затріпотіло. А тут ще й Олександра Максимівна вогню піддала: «Галю, чому не вишиваєш?» І ось вже четвертий рік не випускає вона з рук голки, і найбільше за все шкодує, що стільки часу згаяла. Вишивання дарує їй неймовірну насолоду, вона багато вишиває взимку, а влітку, у спеку, замість того, щоб лягти відпочити, ловить кожну вільну хвилину, щоб оживити казку.

– Особливості вишивок Галини Олександрівни полягають у тому, що вона вишиває птахів, ікони, до того ж, гладдю, – відзначила керівник клубу «Золота осінь» Т. Т. Дем'яненко. – Кольори підбирає дуже вдало, тож малюнки наче оживають на полотні.

Галина Олександрівна на додаток до того, що надзвичайно достойна жінка – гарна мама, дружина, а тепер вже теща, свекруха і бабуся, дуже вродлива жінка. Але природна краса не зіпсувала її характеру. Вона дуже спокійна, врівноважена, лагідна, і при цьому метка, працелюбна. Ось ці її якості, мабуть, і не дають в'янути її красі, вона справжнє уособлення української жінки у розквіті жіночого щастя. Дай Боже їй здоров'я і благополуччя родині, якою вона завжди так опікується.

Н. Кривошей.

Кривошей, Н. Вміє вбачити красу[Текст]/Н. Кривошей//Новопсковщина.-2010.-21 трав. С.-6